Понеділок, 23.04.2018, 00:54

Вітаю Вас Гость | RSS Головна Каталог статей Реєстрація Вхід
Матеріалів за останній місяць не знайдено.
Матеріалів не знайдено.
Матеріалів не знайдено.
Головна » Статті » Сторінка психолога » Короткі історії для душі

Наші реалії

Одного разу я стояла в черзі в аптеці, переді мною всього дві людини: не по сезону одягнена бабуся і молода матуся, прогинається під вагою дитини на руках. Бабуся добігає віконечка, простягає рецепт і говорить: «Донечко, мені тільки верхнє ліки, а то у мене грошиків боюся, не вистачить». Аптекарка знаходить ліки і каже, з вас стільки-то. Літня жінка погано слухалися пальцями порпається в пошарпаному гаманці, дістає останні монетки і тут виявляється, що їй не вистачає декількох рублів, щоб отримати ліки. Аптекарка відводить очі, просить відійти бабусю і переходить до обслуговування молодої матусі.
Бідна жінка відходить до вікна і зі сльозами на очах намагається укласти свої монетки назад у гаманець. У той момент я більше не могла ні про що думати, окрім того, що я повинна допомогти цій людині. Я підійшла і запропонувала свою допомогу. Спочатку бабуся не повірила. Вона дивилася на мене як на інопланетянку. Очі її все моргали, а сльоза, ще не досягла підборіддя, раптом завмерла на щоці. Вона міцно вхопилася за мою руку, мені ще тоді подумалося, що так ймовірно хапаються за останню надію.
Ми підійшли до віконця, бабуся знову простягнула рецепт. Тільки тепер вже сказала я: «Все по списку, будь ласка». Тут я знову на собі випробувала погляд як на інопланетянина тільки вже з боку аптекарки. В кінці я додала список потрібних мені ліків, за чим власне сама прийшла в аптеку. Коли ми виходили з бабусею з аптеки, вона тільки одне і твердила: «Спаси тебе Бог, доню». Я засунула їй в кулачок п'ятсот рублів, але вона відмовлялася і намагалася піти. З горем навпіл вдалося переконати стареньку, що це робиться від чистого серця. Коли я проводжала поглядом її повільно шаркающую фігуру, то мені раптом чомусь так стало соромно. Як ніби це особисто я була винна, що наші старі не можуть собі купити елементарних ліків. З тієї пори я особливо трепетно ​​ставлюся до людей похилого віку в магазинах, аптеках або просять милостиню. Соромно мені, що в такій багатій країні, як наша, немає гідної старості у людей похилого віку.


Категорія: Короткі історії для душі | Додав: Oliver81 (27.09.2012)
Переглядів: 621 | Теги: реалії, Наші | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вгору