П'ятниця, 18.08.2017, 21:21

Вітаю Вас Гость | RSS Головна Реєстрація Вхід
Матеріалів за останній місяць не знайдено.
Матеріалів не знайдено.
Матеріалів не знайдено.
Головна » 2014 » Квітень » 2 » Зустріч з героями-односельцями
День 1 квітня став непересічним часом у житті Великобірківської школи - гімназії – того дня учні і вчителі зустрілися з уже відомими на всю Україну односельцями –  командиром морського тральщика “Черкаси”, капітаном 3-го рангу ВМС України Юрієм Федашем та славетними майданівцями, бійцями 15 сотнісамооборони Майдану Григорієм Ключкою та Романом Худзієм.
Згідно з хронологічним розвитком подій в Україні, перших до слова запросив директор школи-гімназії  сотників Майдану Григорія Ключку та Романа Худзія. До слова, майже всі учасники 15 сотні самооборони Майдану – мешканці Тернопільщини.Герої з Великих Бірок перебували там від початку революційних подій. Під час короткого візиту додому уВеликі Бірки, майданівці прийняли запрошення директора місцевої школи Володимира Польчія та Великобірківського селищного голови Романа Мацелюха і зустрілися з найважливішою аудиторією селища – шкільною молоддю, відтак, майбутніми оборонцями країни. Учні з захопленням слухали історії відважних захисників, поспішали сфотографуватися напам'ять, а в душі кожен для себе спробував визначити: що він особисто готовий зробити для збереження України.На жаль, революційні дні в Україні не відбулися для наших побратимів без втрат. Особливо важко постраждав український козак Роман Худзій – 18 лютого під час кривавих сутичок на Майдані на вулиці Інститутській він зазнав тяжкого поранення в око. На щастя, зір зберігся. "Жах, який довелося побачити і відчути в ті дні на Майдані, не можливо передати словами, – сказав Роман Євгенович. – Тіла, з яких рікою текла кров, поруч вибухали гранати, крики і жорстокість противника психологічно витримати було вкрай важко. Щільна димова завіса навіть не дозволила зорієнтуватися, з якого боку в мене влучив постріл на вул. Інститутській. Згодом мене доставили у Жовтневу лікарню м. Києва". Нині пан Роман знову збирається до Києва – продовжувати тримати оборону України.Відгомін революції ще довго не згасатиме у серцях українців, однак для тих, хто бачив ці події на власні очі, спогади залишаться на все життя. "Нам треба чітко усвідомити: якщо самі не захистимо свою державу, ніхто її за нас не збереже, — звернувся до присутніх того дня Григорій Ключка. — Як писав Іван Франко, "в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля". Такої самовідданості, як на Майдані у Києві, я не бачив ніколи. Не знаю, коли до мене повернеться нормальний сон – без жахів, який довелось побачити під час Революції Гідності". Загроза втрати суверенності України не зникла, а лише набрала більших масштабів, переконаний Григорій Ключка. " Ми повинні бути готовими боронити свій дім, свою країну", — додав на завершення майданівець.
Нагадаємо, судно "Черкаси" залишилося останнім з українських військових кораблів у кримських водах, яке гордо несло на флагштоці прапор України, а екіпаж зберіг вірність Україні і найдовше чинив спротив штурмовим групам російських окупантів. У рамках зустрічі, Юрій Федаш розповів багато цікавих моментів з власного життя та про той непростий час, коли опинився в полоні російських загарбників.
Юрій Петрович закінчив НВК "Великобірківська ЗОШ І-ІІІ ст.-гімназія ім. С. Балея" 1997 року. У той час Тернопільський район був одним з шефів Севастопольського військо-морського інституту. Керівники місцевих колгоспів навідувалися в Крим, а на Різдво і Пасху офіцери з сім’ями з Севастополя приїжджали у Галичину вивчати українські традиції. "Коли я закінчував 10 клас, на Різдво наша родина приймала сім’ю військового з Севастополя, — розповів, виступаючи перед шкільною громадою селища Великих Бірок, Юрій Федаш. — Голова сім’ї був командиром підводного човна. У невимушених розмовах за столом він розповів багато захоплюючих історій про свої професійні будні. Я захопився і зробив свій вибір щодо майбутньої професії. Відтак, незабаром став студентом Севастопольського військово-морського інституту ім. П. Нахімова, де навчався 5 років". Першим місцем роботи Юрія Федаша стала служба на середньому десантному кораблі "Кіровоград", тут 4 роки він працював командиром команди. У 2006 році капітан тральщика "Черкаси" запросив Юрія очолити частину команди його судна. Згодом став старшим помічником командира цього корабля. А майже 2 останні роки є капітаном "Черкас".
— Так довго моїй команді вдалося тримати оборону завдяки високому рівню вишколу, — сказав Юрій Федаш. — Екіпаж тральщика "Черкаси" — один з кращих у військо-морських силах України. Про це знали і наші російські "колеги", з якими ми часто зустрічалися під час навчальних змагань зі стрільби у попередні роки. Мій екіпаж постійно займав призові позиції.
Причиною поразки у боротьбі за АР Крим Юрій Федаш вбачає у відсутності чітких наказів від Міністерства оборони України, а зміну керівництва в такий відповідальний момент розцінює як злочин проти країни. "Забороняючи застосовувати зброю, нас тиждень тримали в автономному режимі, – сказав Юрій Петрович. – В останні три дні я неодноразово просив дозволити застосувати зброю, таким було бажання і всього екіпажу". Не готовими боротися були лише 12 осіб з екіпажу корабля, з них два офіцери – старший помічник капітана і штурман, які зійшли з тральщика у перші дні атаки. Після другого прориву ще четверо військових не витримали психологічної напруги і піднімали паніку, відтак, також залишили судно. Вчасно виявити розповсюджувачів паніки – дуже важливий момент в роботі капітана, впевнений Юрій Федаш.
Склад екіпажу тральщика "Черкаси" – це 72 особи, з них сім офіцерів, чотири мічмани, старшини, матроси. Щодо національного складу, то 40% – вихідці із Західної України, ще 40% мешканці з інших областей материкової України, решта 20% – кримчани. Призначення тральщика "Черкаси" – пошук та знищення всіх видів мін. Довжина корабля – 61 метр, ширина – 9 м, висота 22,5, водотоннажність 900 тонн. Судно було озброєне 4 одиницями артилерійського обладнання, водометами і приладами пошуку та знищення мін. Словом, боєздатне, але недостатньо, щоб вести бойові дії з великими кораблями Росії. На один тральщик припадало 5 габаритних кораблів противника.
"Я не хотів, аби всі кошти, які держава витратила на моє навчання, багато часу пішли намарне – увесь досвід моя команда застосувала цілком, – переконаний Федаш. – Насправді, не такий страшний чорт, як його малюють. Російські військові здавалися мені менш хоробрими від українців, вони боялися не менше за нас. Одягнувши військову форму, красувалися, але, в принципі, нічого не зробили. Умовну бойову роботу продемонстрував лише тральщик "Черкаси". Значну допомогу ми отримали від кримських татар, з якими одразу налаштували взаєморозуміння. У ті дні мені телефонував командир кримського угрупування, підконтрольного Росії, з вимогою, аби я припинив маневри. Цей час дорого їм коштував – один день вартував близько 1 мільйона доларів. 40 кілометрів узбережжя озера Донузлав було щільно оточене військовими, працювала авіація, артилерія, великі кораблі".
– Я був готовий вийти у відкрите море раніше, ще до заблокування озера Донузлав. Знав, як це зробити, адже напередодні власними силами провів розвідку з друзями спецназівцями та професійними водолазами, — сказав Юрій Федаш. – Але я не міг залишити там своїх бойових друзів. Кораблі у м. Севастополі на той час були вже заблоковані. В озері Донузлав знаходилися вісім українських суден. Насправді, виходити у відкрите море наказ прозвучав, але дуже скоро був призупинений контр-адміралом Денисом Березовським. Тоді ще ніхто не знав, що він – зрадник. У нас був план Б – іти на мілководдя, великі кораблі не змогли б нас там переслідувати. Стріляти росіяни теж не могли, я проводив он-лайн зйомку подій, і вони знали про це, адже велася війна без прицільних пострілів. Прибережними районами я планував вийти у порт Одеси. Команда запакувала свої цінні речі у водонепроникні обладунки, ми тренувалися покинути корабель під час можливого затоплення. Часто відпрацьовували негайну евакуацію, для цього були всі засоби. Також ми хотіли захопити буксир, який перешкоджав вихід з Донузлаву. Шестеро військових на ньому ми могли легко здолати, бачили, що вони перелякані і нездатні чинити опору. Але команди з Києва не було...
Коли тамбовський спецназ уже заходив на корабель, я сам відчинив їм двері і попросив до розмови старшого з них. Звісно, це був ризик, адже цілком можливо, що за такий нахабний жест, до мене могли застосувати силу. Але командир вийшов на розмову і навіть з захопленням оцінив роботу "Черкас", з повагою поставився до нашого екіпажу. Всі мої умови були виконані, навіть передбачили трансфер по Криму. Моя перша умова була – свій прапор я не спускатиму. Росіяни вирішили, що за продемонстровану відвагу екіпаж тральщика "Черкаси" повинен вийти достойно. Один з їхніх капітанів сказав, що не впевнений у подібній відвазі та професіоналізмі російського флоту. Росіяни неодноразово пропонували Юрію Федашу високі службові посади, особливо, після виходу на сушу. "Звісно, я відмовився, — прокоментував пропозицію великобірківчанин. — Адже після такого ризику життям своєї команди, перейти на бік ворога вважаю безглуздим вчинком".
Капітан "Черкас" вважає, якби з Києва дали наказ стріляти ще в перші дні окупації Криму, стан справ був би кардинально іншим, успішним для України. "Російські угрупування на той момент були надто слабкими, – переконаний Юрій Федаш. – Зараз бачу покращення ситуації в Чорному морі, ледве-ледве позиції української оборони відновлюються, нарешті визначилися з боєздатністю. Зараз ведуться переговори з російською стороною в Москві щодо передачі українських кораблів, які до останнього не здавали свої позиції, назад у власність України. На постійному зв’язку з капітаном тральщика "Черкаси" Юрієм Федашем сьогодні є 44 особи, готові у будь-який момент виконувати команди керівника.
27 березня Черкаська міська рада присвоїла командиру тральщика "Черкаси" Юрію Федашу звання почесного громадянина міста Черкаси. Як зазначив під час зустрічі Великобірківський селищний голова Роман Мацелюх, на найближчій сесії Великобірківської селищної ради буде розглядатися положення про присвоєння Юрію Федашу звання почесного громадянина селища Великі Бірки.

">

23:03
Зустріч з героями-односельцями

День 1 квітня став непересічним часом у житті Великобірківської школи - гімназії – того дня учні і вчителі зустрілися з уже відомими на всю Україну односельцями –  командиром морського тральщика “Черкаси”, капітаном 3-го рангу ВМС України Юрієм Федашем та славетними майданівцями, бійцями 15 сотнісамооборони Майдану Григорієм Ключкою та Романом Худзієм.
Згідно з хронологічним розвитком подій в Україні, перших до слова запросив директор школи-гімназії  сотників Майдану Григорія Ключку та Романа Худзія. До слова, майже всі учасники 15 сотні самооборони Майдану – мешканці Тернопільщини.Герої з Великих Бірок перебували там від початку революційних подій. Під час короткого візиту додому уВеликі Бірки, майданівці прийняли запрошення директора місцевої школи Володимира Польчія та Великобірківського селищного голови Романа Мацелюха і зустрілися з найважливішою аудиторією селища – шкільною молоддю, відтак, майбутніми оборонцями країни. Учні з захопленням слухали історії відважних захисників, поспішали сфотографуватися напам'ять, а в душі кожен для себе спробував визначити: що він особисто готовий зробити для збереження України.На жаль, революційні дні в Україні не відбулися для наших побратимів без втрат. Особливо важко постраждав український козак Роман Худзій – 18 лютого під час кривавих сутичок на Майдані на вулиці Інститутській він зазнав тяжкого поранення в око. На щастя, зір зберігся. "Жах, який довелося побачити і відчути в ті дні на Майдані, не можливо передати словами, – сказав Роман Євгенович. – Тіла, з яких рікою текла кров, поруч вибухали гранати, крики і жорстокість противника психологічно витримати було вкрай важко. Щільна димова завіса навіть не дозволила зорієнтуватися, з якого боку в мене влучив постріл на вул. Інститутській. Згодом мене доставили у Жовтневу лікарню м. Києва". Нині пан Роман знову збирається до Києва – продовжувати тримати оборону України.Відгомін революції ще довго не згасатиме у серцях українців, однак для тих, хто бачив ці події на власні очі, спогади залишаться на все життя. "Нам треба чітко усвідомити: якщо самі не захистимо свою державу, ніхто її за нас не збереже, — звернувся до присутніх того дня Григорій Ключка. — Як писав Іван Франко, "в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля". Такої самовідданості, як на Майдані у Києві, я не бачив ніколи. Не знаю, коли до мене повернеться нормальний сон – без жахів, який довелось побачити під час Революції Гідності". Загроза втрати суверенності України не зникла, а лише набрала більших масштабів, переконаний Григорій Ключка. " Ми повинні бути готовими боронити свій дім, свою країну", — додав на завершення майданівець.
Нагадаємо, судно "Черкаси" залишилося останнім з українських військових кораблів у кримських водах, яке гордо несло на флагштоці прапор України, а екіпаж зберіг вірність Україні і найдовше чинив спротив штурмовим групам російських окупантів. У рамках зустрічі, Юрій Федаш розповів багато цікавих моментів з власного життя та про той непростий час, коли опинився в полоні російських загарбників.
Юрій Петрович закінчив НВК "Великобірківська ЗОШ І-ІІІ ст.-гімназія ім. С. Балея" 1997 року. У той час Тернопільський район був одним з шефів Севастопольського військо-морського інституту. Керівники місцевих колгоспів навідувалися в Крим, а на Різдво і Пасху офіцери з сім’ями з Севастополя приїжджали у Галичину вивчати українські традиції. "Коли я закінчував 10 клас, на Різдво наша родина приймала сім’ю військового з Севастополя, — розповів, виступаючи перед шкільною громадою селища Великих Бірок, Юрій Федаш. — Голова сім’ї був командиром підводного човна. У невимушених розмовах за столом він розповів багато захоплюючих історій про свої професійні будні. Я захопився і зробив свій вибір щодо майбутньої професії. Відтак, незабаром став студентом Севастопольського військово-морського інституту ім. П. Нахімова, де навчався 5 років". Першим місцем роботи Юрія Федаша стала служба на середньому десантному кораблі "Кіровоград", тут 4 роки він працював командиром команди. У 2006 році капітан тральщика "Черкаси" запросив Юрія очолити частину команди його судна. Згодом став старшим помічником командира цього корабля. А майже 2 останні роки є капітаном "Черкас".
— Так довго моїй команді вдалося тримати оборону завдяки високому рівню вишколу, — сказав Юрій Федаш. — Екіпаж тральщика "Черкаси" — один з кращих у військо-морських силах України. Про це знали і наші російські "колеги", з якими ми часто зустрічалися під час навчальних змагань зі стрільби у попередні роки. Мій екіпаж постійно займав призові позиції.
Причиною поразки у боротьбі за АР Крим Юрій Федаш вбачає у відсутності чітких наказів від Міністерства оборони України, а зміну керівництва в такий відповідальний момент розцінює як злочин проти країни. "Забороняючи застосовувати зброю, нас тиждень тримали в автономному режимі, – сказав Юрій Петрович. – В останні три дні я неодноразово просив дозволити застосувати зброю, таким було бажання і всього екіпажу". Не готовими боротися були лише 12 осіб з екіпажу корабля, з них два офіцери – старший помічник капітана і штурман, які зійшли з тральщика у перші дні атаки. Після другого прориву ще четверо військових не витримали психологічної напруги і піднімали паніку, відтак, також залишили судно. Вчасно виявити розповсюджувачів паніки – дуже важливий момент в роботі капітана, впевнений Юрій Федаш.
Склад екіпажу тральщика "Черкаси" – це 72 особи, з них сім офіцерів, чотири мічмани, старшини, матроси. Щодо національного складу, то 40% – вихідці із Західної України, ще 40% мешканці з інших областей материкової України, решта 20% – кримчани. Призначення тральщика "Черкаси" – пошук та знищення всіх видів мін. Довжина корабля – 61 метр, ширина – 9 м, висота 22,5, водотоннажність 900 тонн. Судно було озброєне 4 одиницями артилерійського обладнання, водометами і приладами пошуку та знищення мін. Словом, боєздатне, але недостатньо, щоб вести бойові дії з великими кораблями Росії. На один тральщик припадало 5 габаритних кораблів противника.
"Я не хотів, аби всі кошти, які держава витратила на моє навчання, багато часу пішли намарне – увесь досвід моя команда застосувала цілком, – переконаний Федаш. – Насправді, не такий страшний чорт, як його малюють. Російські військові здавалися мені менш хоробрими від українців, вони боялися не менше за нас. Одягнувши військову форму, красувалися, але, в принципі, нічого не зробили. Умовну бойову роботу продемонстрував лише тральщик "Черкаси". Значну допомогу ми отримали від кримських татар, з якими одразу налаштували взаєморозуміння. У ті дні мені телефонував командир кримського угрупування, підконтрольного Росії, з вимогою, аби я припинив маневри. Цей час дорого їм коштував – один день вартував близько 1 мільйона доларів. 40 кілометрів узбережжя озера Донузлав було щільно оточене військовими, працювала авіація, артилерія, великі кораблі".
– Я був готовий вийти у відкрите море раніше, ще до заблокування озера Донузлав. Знав, як це зробити, адже напередодні власними силами провів розвідку з друзями спецназівцями та професійними водолазами, — сказав Юрій Федаш. – Але я не міг залишити там своїх бойових друзів. Кораблі у м. Севастополі на той час були вже заблоковані. В озері Донузлав знаходилися вісім українських суден. Насправді, виходити у відкрите море наказ прозвучав, але дуже скоро був призупинений контр-адміралом Денисом Березовським. Тоді ще ніхто не знав, що він – зрадник. У нас був план Б – іти на мілководдя, великі кораблі не змогли б нас там переслідувати. Стріляти росіяни теж не могли, я проводив он-лайн зйомку подій, і вони знали про це, адже велася війна без прицільних пострілів. Прибережними районами я планував вийти у порт Одеси. Команда запакувала свої цінні речі у водонепроникні обладунки, ми тренувалися покинути корабель під час можливого затоплення. Часто відпрацьовували негайну евакуацію, для цього були всі засоби. Також ми хотіли захопити буксир, який перешкоджав вихід з Донузлаву. Шестеро військових на ньому ми могли легко здолати, бачили, що вони перелякані і нездатні чинити опору. Але команди з Києва не було...
Коли тамбовський спецназ уже заходив на корабель, я сам відчинив їм двері і попросив до розмови старшого з них. Звісно, це був ризик, адже цілком можливо, що за такий нахабний жест, до мене могли застосувати силу. Але командир вийшов на розмову і навіть з захопленням оцінив роботу "Черкас", з повагою поставився до нашого екіпажу. Всі мої умови були виконані, навіть передбачили трансфер по Криму. Моя перша умова була – свій прапор я не спускатиму. Росіяни вирішили, що за продемонстровану відвагу екіпаж тральщика "Черкаси" повинен вийти достойно. Один з їхніх капітанів сказав, що не впевнений у подібній відвазі та професіоналізмі російського флоту. Росіяни неодноразово пропонували Юрію Федашу високі службові посади, особливо, після виходу на сушу. "Звісно, я відмовився, — прокоментував пропозицію великобірківчанин. — Адже після такого ризику життям своєї команди, перейти на бік ворога вважаю безглуздим вчинком".
Капітан "Черкас" вважає, якби з Києва дали наказ стріляти ще в перші дні окупації Криму, стан справ був би кардинально іншим, успішним для України. "Російські угрупування на той момент були надто слабкими, – переконаний Юрій Федаш. – Зараз бачу покращення ситуації в Чорному морі, ледве-ледве позиції української оборони відновлюються, нарешті визначилися з боєздатністю. Зараз ведуться переговори з російською стороною в Москві щодо передачі українських кораблів, які до останнього не здавали свої позиції, назад у власність України. На постійному зв’язку з капітаном тральщика "Черкаси" Юрієм Федашем сьогодні є 44 особи, готові у будь-який момент виконувати команди керівника.
27 березня Черкаська міська рада присвоїла командиру тральщика "Черкаси" Юрію Федашу звання почесного громадянина міста Черкаси. Як зазначив під час зустрічі Великобірківський селищний голова Роман Мацелюх, на найближчій сесії Великобірківської селищної ради буде розглядатися положення про присвоєння Юрію Федашу звання почесного громадянина селища Великі Бірки.


>
Переглядів: 673 | Додав: Oliver81 | Теги: героями-односельцями, зустріч | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вгору